​

Спілкування: коли, про що і як

​

Найсприятливіший час для спілкування, коли, ніщо не відволікає і нікуди не потрібно поспішати, - вечір у родинному колі, час перед сном, хвилини спільного відпочинку чи, наприклад, дорога з дитсадка додому. Про що ж можна поговорити з дитиною під час прогулянки?

Орієнтовні теми для розмови з малюком

Почуття і діяльність дитини:чим займалася впродовж дня, що вдалося найкраще, з ким грала, чи ні з ким не посварилася, чому дивувалася, що хоче спробувати зробити вдома сама або разом з батьками тощо.

Природа: спів пташки, краса квіточки, планування прогулянки в парку, правила поведінки в природі тощо.

Предметне довкілля: для чого потрібна певна річ, як нею користуватись, як зводять будинки, яким транспортом можна швидше дістатись додому?

Праця дорослих: як минув ваш робочий день, які справи чекають на вас удома, чим може допомогти малюк тощо.

Свята: чому відзначають те чи інше свято, як до нього готуються, як ви відзначали його в дитинстві, які є сімейні традиції тощо.

Художні твори: що читала вихователь у дитсадку, який віршик учили, яку книжку читатимете вдома, чому саме цю книжку тощо.

Прийоми ефективного спілкування

• Під час спілкування з дитиною не варто займатись іншою роботою - малюк може подумати, що не цікавий вам.

• Ваші очі мають бути на рівні очей малюка.

• Мова вашого тіла має демонструвати, що ви уважно слухаєте дитину.

• Підтримуйте дитну під час розмови усмішкою, обіймами, поглядом.

• Тон вашого мовлення має бути довірчий, спокійний.

• Робіть паузи, дайте дитині змогу подумати, помовчати, не вимагайте негайної відповіді

• ​

​

Як мотивувати дітей до мовленнєвого спілкування?

​

Успіх мовленнєвого розвитку дітей залежить від мотивації дітей і їхнього бажання працювати над своїм мовленням. Перетворити звичні мовленнєві вправи на веселі сюжетні розваги, вам допоможуть наші поради.

Запропонуйте дитині заплющити очі і уявити, що Ви разом опинились в цирку.

Дидактична вправа "Знайди перший звук свого імені". Дорослий показує приклад і вдягає яскравий ковпак. Виділивши перший звук свого імені називає його. По черзі члени сімї також приміряють ковпачок. Останнім називає своє імя дитина і отримує яскравий ковпачок у подарунок.

Рухлива гра з інтелектуальним навантаженням "Слоненя". Для цієї гри Вам знадобиться ігашковий слоник та кільце або невеликий обруч. Дорослий примовляє "Слону на хобот кільця надівай, слова зі звуком А ти називай". Дитина кидає кільце, називає при цьому, слова, що містять звук А. Гру можна повиторювати, використовуючи різні звуки.

Рухлива гра з інтелектуальним навантаженням "Стрибунець" Дитина стрибає на великому фітбольному мячі з ріжками стільки разів, скільки складів в слові, запропонованому дорослим.

Дидактитчна гра "Опиши тварину". Для цього Вам будуть потрібні ілюстрації тварин або іграшкові тварини. Дорослий повідомляє дитині, що ці тварини поспішають до цирку, просить зустріти їх та розповісти про них. Наприклад. Це -ведмідь. Він великий, коричневий. Живе у лісі. Ведмідь спить у барлозі. Їсть мед, ягоди, рибу, комах, полює на тварин.

Вправа на дихання "Жарти клоуна" Дорослий дає дитині гудки-"язички". Діти сильно дмухають у трубочки - так, щоб показався "язичок".

Бажаємо успіхів!

​

Національно-патріотичне виховання дітей в умовах сім’ї

​

Формування духовності передбачає становлення національної самосвідомості особистості як основи патріотизму, запоруки формування інтернаціоналізму.

Забезпечення синтезу національного з народним, загальнолюдським дає змогу взяти для дошкільного виховання те цінне у нашій культурі, що має послідовно гуманістичний характер, велике духовне та пізнавальне значення. Створений на таких засадах дитячий заклад формує не абстрактну людину, а представника української нації, носія народної моралі й національної культури, майбутнього творця народовладдя, громадянина суверенної демократичної держави.

Старші дошкільники цілком спроможні сприйняти певні історичні знання. У період відродження національної самосвідомості доречно сягнути з ними витоків стародавньої Русі – часу заснування Київської держави русинів, пращурів українців; перегорнути сторінки багатостраждальної України – боротьби проти татаро-монгольського поневолення, національно-визвольного руху українського козацтва, трагедії січових стрільців, українського селянства, інтелігенції.

Психолого-педагогічні передумови виховання патріотичних та інтернаціональних почуттів у дітей дошкільного віку визначаються і синзетивністю малят до сприймання рідної мови, їхнім інтересом до малих форм усної народної творчості, здатністю до моральних переживань, прагненням прилучитися до сучасних суспільних подій, до трудової діяльності дорослих, цікавістю до історичного минулого своєї Батьківщини.

Мова – наша жива історія. Через мову можемо проаналізувати наш віковічний шлях: у ній збереглися слова та вирази, які з глибини віків доносять думки і сподівання, злети й падіння, пережиті українською нацією під впливом різних чинників. Саме завдяки мові сприймаємо усну народну творчість, осягаємо сутність творів прикладного мистецтва, історію їхнього творення, побутове призначення. Отже, мова відбиває й етнічну культуру народу – його побут, звичаї. А значить, є засобом виховання національної самосвідомості, основ громадянськості, патріотичних почуттів.

Перше слово дитина має почути і сказати рідною мовою. Рідна мова обумовлює її психічний розвиток, формує усвідомлення себе як представника української нації. Любов до мови свого народу можна сформувати, використовуючи її у повсякденному довірчому спілкуванні дитини з рідними у сім’ї, з близькими шанованими людьми у дитячому садку. Тепло взаємин з цими дорослими сприяє прилученню малюка до їхніх духовних цінностей, спонукає наслідувати їхню мову, ставлення до навколишнього. У малих формах усної творчості українського народу – потішках, забавлянках, піснях – виділилося дбайливе, чуйне ставлення дорослих до дітей. Очевидно, рахує Л. Артемова, народна педагогіка, цей синтез любові і мудрості старших поколінь стосовно молодших, і породила особливо захоплюючу форму збагачення життєвого досвіду дитини – гру. Полегшуючи у такий спосіб оволодіння рідним словом, традиціями, що склались історично, народна педагогіка легко й природно дає змогу ввести гру у повсякдення дітей, зробити її життєво необхідною. Нині лише це живе джерело доступно донесе до малят мелодію української мови, елементи історії, етнографії. Його допомога особливо цінна на початковому етапі патріотичного виховання.

Не менш важливі і результати відповідної роботи. Адже лише на ґрунті любові й поваги до рідного слова, до мудрості, творчості свого народу розвиватимуться інтернаціональні почуття, формуватиметься розуміння інтересів і потреб інших народів, шанобливе ставлення до їхньої мови, культури.

Громадянське виховання – це виховання, спрямоване на формування особистості, яка відповідально ставиться до власних громадянських обов’язків, глибоко усвідомлює, що від її дії залежить як власне життя, так і доля близьких людей, народе й держави в цілому. Неабияку роль у формуванні в дітей патріотичних почуттів відіграють батьки, зазначає Н. Рогальська.

Український народ має багаті традиції виховання дітей, молоді в патріотичному дусі. Так, у народній українській дошкільній етнопедагогіці знаходимо чимало прикладів того, що вже маленьку дитину виховували як вірного сина своєї Батьківщини. Такі мотиви простежуються вже в колискових піснях: “Рости, синочку, в забаву, козачеству на славу, воріженькам на розправу...”.

Багатовіковий визвольний козацький рух сприяв зародженню козацької педагогіки, яка загартовувала національний характер, формувала високі лицарські якості, пошану до старших людей, жінок, виховувала фізично та духовно загартованих, з міцним здоров’ям захисників рідного народу.

Уже змалечку батьки привчали хлопчиків їздити верхом, стріляти з лука, жити в степу. Старші в родині розповідали дітям про рідну Україну, її захисників, пробуджуючи в дитячих душах вдячність, глибоку шану і прагнення бути такими ж сміливими й мужніми воїнами, як їхні батьки й діди.

Формуванню патріотичних почуттів сприяли й українські народні пісні, історичні думи у виконанні кобзарів, легенди, казки, прислів’я, які оспівували героїчну минувшину.

Етнографічні нариси засвідчують, що у сільських громадах до дитини ставилися з повагою, як до дорослої людини. Етикет вимагав, щоб дитина, зустрівши старшого віталася з ним першою. Коли ж хтось з дорослих проходив повз гурт дітей, то він мав привітатися з ними першим, незалежно від свого віку.

Сьогодні проблема громадянського виховання дітей є актуальною з багатьох причин. До них, як стверджує дійсний член АПН України Ольга Сухомлинська, по-перше, можна віднести рух українського суспільства й, відповідно, суспільної думки до громадянського, відкритого “європейського суспільства”; по-друге, не менш важливим є сучасне становище дітей в Україні; по-третє, зміна останнім часом ставлення до дітей, до культури дитинства.

Нещодавно у Києві центр “Соціальний моніторинг” провів опитування 9-17-річних респондентів стосовно їхніх знань про свої права. Як виявилося, 8% не знали жодної статті Конвенції ООН про права дитини, про захист від непосильної та небезпечної роботи, від сексуального насильства. Більшість дітей із неблагополучних сімей не підозрюють про існування своїх прав. Найпоширенішими порушеннями своїх прав діти вважають погрози та образи від дорослих, батьків, а також побиття.

Глибоке занепокоєння громадськості викликає той факт, що в Україні постійно зростає кількість дітей дошкільного віку, які є сиротами при живих батьках, живуть у нелюдських умовах. Міжнародні експерти рекомендують розвивати в Україні систему соціальних інституцій, де б дітям роз’яснювали їхні права, надавали допомогу.

На думку українського психолога І.Д. Беха, громадянськість особистості досить складне психологічне утворення. Тож громадянське виховання доцільно розглядати у трьох “вимірах” – патріотичному, правовому та моральному. Сьогодні всім зрозуміло, що саме життя ставить завдання – виховувати у дітей любов до Батьківщини, українського народу, національну самосвідомість, гуманістичну мораль.

В дошкільному віці моральні якості особистості перебувають у своєму становленні, але всі вони “родом з дошкільного дитинства”. Відтак, дошкільний період – найбільш сприятливий для формування громадянських рис особистості.

Ця робота розпочинається з розвитку гуманістичних почуттів малюка, формування в нього розуміння національних і загальнолюдських цінностей, доброти, уваги, щиросердя, совісності, чесності, правдивості, гідності, любові і поваги до родини. Велику увагу слід приділяти і формуванню культури поведінки.

Дуже рано в світ дитини входить природа рідного краю. Річка, поле поступово оживають для неї: від першого сприймання малюк переходить до конкретизації – у нього з’являються улюблені куточки для гри, улюблені дерева, доріжки в лісі, парку. Це робить ліс, річку своїми, рідними і залишаються в пам’яті на все життя.

Так суспільне та природне оточення виступає в ролі першого педагога, який знайомить дитину з Батьківщиною.

Але без допомоги батьків, педагогів дітям важко виділити в оточуючому житті найбільш суттєве, характерне. Вони можуть не побачити головного або прийняти за головне нетипове, другорядне. Дорослий виступає посередником між дитиною та оточуючим його світом, він направляє, регулює його сприймання оточуючого. У дітей ще дуже малий життєвий досвід, і в силу своєї здатності до наслідування та із-за довіри до дорослих діти переймають у них оцінки подій: що говорять батьки вдома про якусь подію, яка має відбутися, як готуються до свята – у всьому проявляється їх відношення до життя, яке поступово виховує почуття дитини.

При вихованні патріотичних почуттів важливо підтримувати в дітях інтерес до подій та явищ суспільного життя, говорити з ними про те, що їх цікавить. Прилучаючи дітей до традицій, дорослі тим самим прилучають їх до життя народу, всієї країни. Прилучення до традицій відбувається поступово. Спочатку дитина сприймає окремі факти. А потім з допомогою дорослих узагальнює їх.

Принципове підвищення дієздатності всіх етапів роботи з громадянського виховання можливе лише за умови консолідації педагогів сім’єю. Саме в родинному середовищі дитина вбирає мораль конкретного соціального оточення, і щонайменший дисонанс у ставленні сім’ї і дитячого закладу призводить до втрат у патріотичному і інтернаціональному вихованні. Сім’я також має куди більші можливості у власному тлумаченні подій суспільного життя, їй належить значна роль у здійсненні індивідуального впливу.

І тут надзвичайно важливо створити в родині і дошкільному закладі доброзичливу атмосферу. Дитина має відчути, що з нею, її бажаннями та інтересами рахуються, а прояви ініціативи заохочуються.

Правовиховна робота з дошкільнятами в сім’ї та дошкільному закладі передбачає виконання цілого комплексу завдань з формування уявлень про нашу державу, її закони, права та обов’язки людей, правила й норми їхнього співжиття в соціумі.